Завод, який подарував місту життя

1869 року в Лондоні для розробки кам'яного вугілля на півдні Росії, пристрої чавуноплавильного і залізоробного заводів було засновано "Новоросійське товариство кам'яновугільного, залізоробного і рейкового виробництв".

Згідно з угодою, укладеною з урядом Російської імперії, в серпні 1870 року на правому березі річки Кальміус, в семи кілометрах на південь від ст. Олександрівка Бахмутівського повіту Катеринославської губернії Новоросійське товариство почало будівництво металургійного заводу. Директором-розпорядником заводу з початку його будівництва до 1889 року був призначений англійський фахівець Джон Юз.

Проект на будівництво заводу було розроблено в Англії. Устаткування і вогнетриви для будівництва також поставлялися з Англії.
Будівництво великої на той час доменної печі об'ємом 240 м3 було завершено у квітні 1871 року і 21 числа цього ж місяця вона була задута. Але через декілька днів піч була зупинена, оскільки її футерування не витримало температури і піч "закозлилася". Ремонт доменної печі тривав до січня 1872 року.
24 січня 1872 року доменна піч була задута повторно і почалася регулярна виплавка чавуну. Цей день вважається днем заснування Донецького металургійного заводу. До цього часу на заводі були побудовані 24 пудлінгові і 13 зварювальних печей, в 1873 році - прокатні стани для виробництва залізних рейок, смугового і сортового заліза. Завод почав працювати за повним металургійним циклом.

Розвиток промисловості півдня Росії вимагав все більше металу, тому в 1879 році на заводі були побудовані мартенівські печі, почався прокат сталевих рейок. У 1876 році пущена доменна піч №2 об'ємом 160 м3, а в 1882 - доменна піч №3 об'ємом 178 м3. Вже в 90-х роках XIX століття завод не лише став одним з найбільших металургійних підприємств Російської імперії, але і займав перше місце з виплавки чавуну і сталі. До 1900 року виробництво чавуну в порівнянні з 1872 роком зросло в 45 разів і складало вже 17376,2 пудів; сталі - 12091,2 тис. пудів.

Про високу якість продукції з маркою заводу свідчило отримання в 1899 році права зображення герба Російської імперії на продукції заводу, а також вища нагорода Гран Прі всесвітньої виставки металургійних підприємств 1900 року у Парижі.

Із зростанням підприємства адміністрація Юза вирішувала і соціальні питання: в 1871 році була побудована перша заводська лікарня, яка до 1900 року мала близько 100 стаціонарних ліжкових місць. Обслуговування робітників в лікарні було безкоштовним. У 1877 році була відкрита народна школа для дітей робочих, потім ще дві. При заводі був організований аматорський оркестр, який по суботах грав на відкритому майданчику, був закладений парк для відпочинку та ін.

XX століття — століття змін

У 1910 році завод мав у своєму складі 6 доменних і 9 мартенівських печей, коксові печі, 25 нагрівальних і випалювальних печей, 2 бессемерівські конвертери, прокатні стани - обтискувальний, рейкобалковий, листовий, декілька сортових, ряд допоміжних цехів.

В передреволюційні роки в доменному цеху заводу працювали всесвітньо відомі фахівці-металурги - Михайло Костянтинович Курако (з 1908 по 1913 рр., з 1909 р. - начальник доменного цеху) і Іван Павлович Бардін (з 1913 - начальник доменного цеху).

В 1916 році на 4-5 модернізованих домнах з 6 наявних завод виплавляв понад 24 мільйони пудів чавуну (1 пуд = 16,380496 кг). Випуск сталі збільшився до 14 млн. пудів, прокату - до 18 млн. пудів, коксу - до 22,5 млн. пудів.

24 січня 1918 року Президія Вищої Ради народного господарства прийняла рішення про націоналізацію заводу Новоросійського товариства.

В період громадянської війни завод був повністю зруйнований. У травні 1920 року Центральне правління важкої індустрії дійшло висновку, що металургійний завод працювати не може і його необхідно закрити. Проте вже у кінці 1921 року почалися роботи з відновлення і пуску Юзівського заводу. 14 травня 1922 року була задута доменна піч №2, пущений стан прокату покрівельного заліза. Впродовж 1923 року в лад вступили дві печі в новомартенівському цеху і вісім у старомартенівському, рейкопрокатний і дрібносортні стани, задута доменна піч №4.

У 1928 році з основних видів продукції завод досяг рівня виробництва 1913 року. Впродовж подальших років постійно нарощувалися виробничі потужності, завдяки чому до середини 30-х років питома вага заводу в усій українській металургії складала по чавуну - 14,9%, по сталі - 11,4%, по прокату - 12%.

До початку 40-х років Сталінський металургійний завод спеціалізувався на виробництві сталі найвищих марок. В цей час в мартенівському цеху підприємства працює сталевар Леонід Кузьмич Бубнов, який став ініціатором ведення швидкісних плавок суворо на замовлення, тобто відповідно до того хімічного складу металу, який потрібний замовникові. Для вивчення досвіду роботи Л.К. Бубнова на завод приїжджали сталеплавильщики багатьох підприємств країни.

У 1941 році на заводі працювало 4 доменних і 8 мартенівських печей, три сортопрокатні стани 250, 350 і 400, блюмінг 900/710, листопрокатний стан 750.

Все для фронту, все для перемоги

З початком Великої Вітчизняної війни усі виробничі потужності Донецького металургійного заводу були переорієнтовані на випуск особливих марок сталей для оборонної промисловості, авіаційних бомб і гранат. Через нестачу залізної руди інженери-доменники Сталінського заводу на чолі з начальником доменного цеху А.Н. Царицыным розробили нову ефективну технологію виплавки чавуну на основі колошникового пилу. Щоб її не виносило дуттям з печі, була побудована фабрика для брикетування.

В жовтні 1941 року завод був зупинений, частина устаткування демонтована і відправлена на Урал у місто Серов.

У вересні 1943 року, після звільнення міста від німецьких загарбників, почалося відновлення заводу. Розпорядженням від 12 вересня 1943 року Народного Комісаріату чорної металургії директором Сталінського металургійного заводу був призначений Павло Васильович Андрєєв.

Під час відступу німецьких військ в період 4-7 вересня 1943 року окупанти підірвали будови і споруди заводу. Було повністю знищено енергетичне господарство. Треба було передусім розчистити величезні завали і вивезти тисячі тонн сміття і металобрухту, відібрати те, що могло бути використано при відновленні.

Другим питанням стояло забезпечення заводу електроенергією і водою. Вже 25 вересня 1943 року на заводі спалахнули перші електричні лампочки, до кінця місяця частково були відновлені водоводи. Почалося відновлення ремонтної бази. До кінця 1943 року були зібрані і пущені в дію парошляхові підйомні крани, повністю відновлений котлово-монтажний цех і частково механічний, ливарний, ковальський, електроремонтний, вогнетривний і залізничний. Пущені в експлуатацію 10 парових ланкашірських котлів і 3 малих турбіни потужністю 240 кВт.

Для перемоги над ворогом фронту терміново потрібний був метал. Тому було прийнято рішення якнайшвидше відновити і пустити в роботу хоч би частину основних агрегатів. Першою почали відновлювати мартенівську піч № 4. Керували роботами начальник цеху, инженер-сталеплавильщик Савелій Адольфович Телесов і майстер Андрій Тихонович Соломко. Відновлювали піч "по пам΄яті", оскільки креслення ще не повернулися з евакуації. Майстер А.Т. Соломко добре знав усі вузли нижньої і верхньої будови печі, що допомогло відновити її.

Завдяки самовідданій праці робітників і умілому господарському керівництву вже через п'ять місяців, 18 лютого 1944 року, мартенівська піч № 4 почала плавити сталь для потреб фронту.

Цікавий той факт, що, коли при поверненні архіву креслень, було проведено звіряння конструкцій з кресленнями, виявилось, що мартенівська піч № 4 була відновлена точно відповідно до проекту.

30 березня 1944 року була пущена доменна піч №2, а 4 липня - доменна піч №3. Також в 1944 році були відновлені і пущені в експлуатацію прокатний стан 400, МП №3, блюмінг 900, а впродовж 1945 року - стан 710, мартенівська піч №1, прокатні стани 250 і 350.

За шість місяців 1945 року понад план було зроблено 12500 тонн чавуну, 2200 тонн сталі, 5740 тонн прокату. До кінця року потужність заводу була доведена: по чавуну - 233 тисячі тонн, сталі - 176 тисяч тонн, прокату - 89,7 тисяч тонн. Одночасно йшли великі відновлювальні роботи і реконструкція агрегатів.

ДМЗ — лідер вітчизняної металургії

У 1950 році виробництво продукції на заводі перевищило довоєнний рівень. В цей же час на ДМЗ уперше у світовій практиці була розроблена і впроваджена система випарного охолодження елементів мартенівських печей, в майбутньому успішно використовувана для охолодження гарячих деталей як в мартенівському, так і в доменному, і в прокатному виробництвах. За впровадження цієї інновації директор заводу К.В. Баранов і начальник мартенівського цеху П. Г. Очок були удостоєні звання Лауреатів Державної премії СРСР.

В 1953 році зданий в експлуатацію листопрокатний стан 2300. У 1956 році введена в експлуатацію доменна піч №1, а в 1957 р. - доменна піч №2 корисним об'ємом 1033 м3 кожна.

11 липня 1960 року в мартенівському цеху підприємства введена в дію перша у світі промислова установка безперервного розливання сталі (УБРС). Установка була спроектована інститутом "Гіпросталь". Накопичений на ДМЗ досвід роботи УБРС став тією основою, на якій став бурхливо розвиватися процес безперервного розливання сталі в усьому світі.

В 1960-1965 роках ученими Київського інституту автоматики і Донецького політехнічного інституту спільно із заводськими фахівцями були розроблені і впроваджені на УНРС системи автоматизації, що передбачають вимір і контроль ряду технологічних параметрів процесу розливання - рівня металу в промковші і кристалізаторі, мірної і загальної довжини зливка, управління зоною вторинного охолодження. Ця система була визнана типовою для УБРС і широко застосовувалася на інших заводах держави.

У доменному цеху, уперше в Україні при плавці був застосований природний газ, за що в 1960 році група фахівців заводу на чолі з директором І.М. Йоктовим удостоєні звання Лауреатів Ленінської премії.

В 1969 році на заводі впроваджена розроблена ДонНДІчерметом технологія мартенівської плавки з вдуванням порошкоподібних матеріалів у ванну мартенівських печей.

В 1978 році за розробку і впровадження технології виготовлення прокатних валків Державна премія УРСР присуджена директорові заводу С. П. Ефименку і старшому майстрові стану 350 Н. Буту.

В 70-х роках на Донецькому металургійному заводі були впроваджені ряд нових технологій. У їх числі позадоменне знесірчення чавуну, рафінування сталі в ковшах самоплавкими синтетичними сумішами. З 1978 по 1980 роки були введені в експлуатацію дві електросталеплавильні печі. У 1980 році побудована і введена в роботу перша в Європі промислова установка із приготування і вдування пиловугільного палива до горна доменної печі. За освоєння даної технології групі фахівців заводу, проектних і наукових інститутів у 1984 році присвоєна Державна премія СРСР.

У 1985 році загальна реконструкція ДМЗ була завершена пуском в експлуатацію комплексу устаткування для виробництва синтетичних шлакотворних сумішей і спорудженням нового цеху з ремонту прокатного устаткування.

Якість, перевірена часом

Розвал СРСР, порушення економічних зв'язків між підприємствами негативно позначилися на роботі багатьох підприємств України. Колектив Донецького металургійного заводу зумів вистояти в цей складний час. У 1994 році за рахунок власних засобів був побудований і пущений в експлуатацію новий цех тонкостінних зварювальних труб.

В 1996 році в процесі приватизації ДМЗ ім. Леніна перетворений у відкрите акціонерне товариство "Донецький металургійний завод". У 1997 році почалася реалізація інвестиційного проекту, по якому компанія "MetalsRussia" (Великобританія) інвестувала в електросталеплавильний комплекс ВАТ "ДМЗ" устаткування для модернізації електросталеплавильної печі і обтискувального цеху. У асортименті продукції, що випускається, з'явилися високолеговані марки сталі.

З вересня 1998 року завод почав функціонувати у межах дії Закону України "Про спеціальні економічні зони і спеціальний режим інвестиційної діяльності на територіях пріоритетного розвитку в Донецькій області".

У ході реалізації інвестиційного проекту ВАТ "ДМЗ" в економіку України були залучені корпоративні інвестиції, завдяки чому завод отримав від італійської компанії "Danieli" металургійне оснащення, що випереджає існуючі європейські аналоги, як мінімум, на 4 роки.

В результаті реструктуризації у кінці 1999 року із складу ВАТ "ДМЗ" виділився міні-металургійний завод "ІСТІЛ-ДМЗ", створений на базі електросталеплавильного і обтискувального цехів.

В 2002 році на базі доменного і мартенівського виробництв утворено нове підприємство - ЗАТ "Донецьксталь" – металургійний завод»